|
МЕХАНІЗМИ ІНТОКСИКАЦІЙ УДК 615.9; 615.917:59 СПОСІБ МОДЕЛЮВАННЯ ЕНДОГЕННОЇ ІНТОКСИКАЦІЇ В ЕКСПЕРИМЕНТІГ.М. Войтенко, д.м.н., С.А. Олійник, к.м.н., Б.М. Гур'янов, к.м.н., І.Л. Сопіна, к.б.н., Н.О. Горчакова, проф. Київська медична академія післядипломної освіти, В токсикологічних і фармакологічних дослідженнях при вивченні антитоксичних властивостей нових лікарських засобів, в тому числі антидотів, широко використовується модель екзогенної інтоксикації. Для цієї мети в більшості випадків застосовують чотирихлористий вуглець. З метою вивчення антитоксичних властивостей нових фармакологічних засобів нами розроблено модель ендогенної інтоксикації на дрібних лабораторних тваринах (щури). На нинішній час відомі способи моделювання інтоксикації шляхом порушення екскреції жовчі, соку підшлункової залози (оклюзія вивідних протоків) [1, 3], внаслідок чого має місце токсичний вплив на організм компонентів жовчі або соку підшлункової залози, а також дозованого введення тваринам чотирихлористого вуглецю або алоксану [2, 4], що призводить до токсичного ураження і порушення функцій печінки або підшлункової залози відповідно. Недоліком зазначених способів є необхідність виконання складного оперативного втручання або введення чужорідних хімічних сполук, які виявляють виражену загальнотоксичну дію на організм, що супроводжується високою летальністю лабораторних тварин. Метою запропонованого нами способу моделювання ендогенної інтоксикації є спрощення техніки відтворення, зменшення летальності та забезпечення можливості вивчення процесів розвитку та корекції інтоксикації в динаміці. Поставлена мета досягається одноразовим внутрішньоочеревинним введенням суміші водних розчинів молочної кислоти (330 мг/кг), хлористого амонію (116 мг/кг), сечовини (3200 мг/кг), сечової кислоти (68,5 мг/кг), що відповідає 1/2 ЛД16 для кожного з перерахованих компонентів при вказанному шляху введення. Розчин готується з наступного розрахунку: хлорид амонію — 2,32-2,34 г, сечовина — 64-65 г, сечова кислота — 1,37-1,38 г, молочна кислота — 6,6-6,7 г, вода — до 100 мл. Наважка із вказаних хімічних речовин вноситься в мірний посуд (циліндр, колба) і об'єм доводиться до 100 мл дистильованою водою. Вміст ретельно збовтується до повного розчинення всіх речовин, які входять в дану композицію. Зазначeний розчин вводиться внутрішньоочеревинно з розрахунку 5 мл/кг маси тіла одноразово, тобто на 200 г маси тварини (щура) треба вводити 1 мл розчину. Токсичність кожного компоненту визначена методом Літчфілда та Уілкoксона з наступною побудовою дозозалежної прямої токсичності на напівлогарифмічному пробітному папері методом найменших квадратів і наведені в табл. 1. Зазначені сполуки є продуктами природного метаболізму, і, взяті в низькотоксичних дозах, потенцюють одна одну, викликають дистрофічні та некробіотичні зміни, які проявляються порушеннями функціонального стану органів та систем (функції системи кровообігу, печінки, сечової системи). Послідовність серій експериментів по знаходженню оптимальних умов для створення моделі ендогенної інтоксикації наведена в табл. 2. Для підтвердження отриманого експериментального матеріалу проведені патоморфологічні дослідження печінки, нирок, легенів та серця. При мікроскопічному дослідженні оглядових препаратів, забарвлених гематоксиліном та еозином: в клубочках нирок виявлено агрегати еритроцитів з утворенням мікротромбів, вогнищевий гемоліз, гіперемія петель та їх сегментарний фібріноїдний некроз. Епітелій проксимального відділу канальців — білкова, подекуди гіаліново-крапельна дистрофія з вогнищами десквамації епітелію і деструкціі базальної мембрани. В епітелії дистального відділу — переважно гідротична дистрофія, в просвіті канальців — білкові маси, в деяких з них — еритроцити. В стромі нирки — виражене повнокрів'я дрібних вен, дрібноосередкові крововиливи, важкий інтерстиційний та периваскулярний набряк. В печінці — повнокрів'я та розширення синусоїдів, місцями — дискомплексація балок, в просвіті вен — мікротромби, іноді — білковий преципітат. В гепатоцитах — білкова, місцями гідротична дистрофія. В легенях — фокуси дисателектазів, виражена дистрофія судинного русла, складування еритроцитів. В просвіті вен — мікротромбоз. В серці — інтерстиційний набряк, капілярна гіперемія. Міокардіоцити — осередкова білкова дистрофія, фрагментація та міоліз, гіпохромія та вакуолізація ядер. В інших внутрішніх органах виявлені аналогічні зміни, які супроводжуються дистрофією клітинних елементів та розладами мікроциркуляції. Однією з суттєвих переваг запропонованого способу є те, що модель ендогенної інтоксикації відтворюється одноразовим внутрішньоочеревинним введенням суміші природніх метаболітів у вищезазначених дозах. Другою перевагою є те, що зазначені природні метаболіти при сумісному введенні взаємно потенцюють свої токсичні властивості, призводять до більш низького рівня летальності, що забезпечує можливість вивчення розвитку ендогенної інтоксикації в динаміці в більш тривалий термін експериментального дослідження. Розроблений спосіб моделювання може використовуватись в експериментальній медицині при оцінці засобів і методів лікування та профілактики патологічних процесів, які супроводжуються розвитком синдрому ендогенної інтоксикації. Спосіб запатентований в Україні [5]. Література |